Герб міста           Прапор міста

На території Здолбунова виявлено поселення доби ранньої бронзи, а на околиці — ранньослов'янський могильник зарубинецької культури. Уперше назва поселення Здолбунів (Долбунів) згадується 1497 року в акті, за яким великий князь Литовський Олександр дарував князеві Костянтину Острозькому разом з іншими поселеннями і село Долбунів. Назва «Здолбунів» відома з 1629 року.

Із утворенням Київської держави землі дулібів в Х ст. входять до її складу. Пізніше, під час занепаду держави, землі Волині (з 1199 року) входять до Галицько-Волинського князівства, яке від нападів татаро-монгольських орд поступово втрачає свою силу і підпадає під владу Литви.

Після Люблінської унії 1569 року Здолбунів потрапляє під владу Речі Посполитої. Село входило до Луцького повіту. У 1570 році в ньому налічувалося 9 димів. Населення займалось землеробством. Саме в той час в Здолбунові почала формуватися єврейська громада. У 1618 і 1619 роках воно дуже потерпіло від нападів татарських орд. У роки Визвольної війни українського народу 1648—1654 років у районі Здолбунова відбувалися селянські виступи проти місцевих феодалів. У 1651 році на околицях Здолбунова, недалеко від села Тайкури, розташовується штаб війська Богдана Хмельницького, козаки якого вели бої з поляками. Тоді ж відбулися перші єврейські погроми, що були вчинені козаками.

У 1793—1795 роках Правобережна Україна входить до складу Російської імперії. У цей час Здолбунів належить до Волинського намісництва, а згодом — до Волинської губернії. 1798 року в селі налічувався 51 двір, проживало 276 чоловік, у тому числі 167 кріпаків. У 1821 році князь С. Любомирський, власник Здолбунова, продав його купцям Кружиніним. Вони розширили господарство маєтку, збудували млин. За реформою 1861 року для селян Здолбунова було виділено 489 десятин землі, в середньому по 11 десятин орної землі на двір. Земля обійшлася їм вдвічі дорожче, ніж коштувала.

Скасування кріпацтва прискорило розвиток капіталістичних відносин у Здолбунові. У червні 1873 року закінчено будівництво залізниці Київ—Брест-Литовськ, яка пролягла через Здолбунів. Згодом місто сполучили з Радивиловом і Сарнами, побудували станцію і паровозне депо. У ці роки було визначено високі якості здолбунівської крейди і можливість її використання як основної сировини для виробництва цементу. На це звернули увагу брати Єлінеки, чехи за національністю. У 1884 році вони побудували невеликий цементний завод. Устаткування цього підприємства складалося з п'яти жорен кінської тяги, такої ж кількості печей опалювання (ковпаків) та складу для сушіння коржів із глини і крейди. Усі процеси виконувалися вручну. За добу тут виробляли 20—25 бочок цементу. Для залучення додаткових коштів власники заводу створили в 1889 році компанію «Єлінек і Ко», яка забезпечила розширення заводу, обладнала його більш досконалими механізмами. Випуск цементу досяг 90 тонн на добу. Зросла й кількість робітників. Наприкінці 90-х років ХІХ століття на Здолбунівському цементному заводі працювало 200 чоловік. У 1889 році було засновано ливарно-механічний завод.

Почала розвиватися торгівля. У селі працювали крамниці, трактири, маленькі майстерні, відбувалися ярмарки. За даними перепису 1897 року в Здолбунові проживало 4692 особи. Здолбунівський цементний завод у 1910 році придбало акціонерне товариство «Волинь». Підприємство реконструювали. Чисельність робітників на заводі зросла до 300 чоловік. Крім цементного заводу та залізничної станції, в ці роки в Здолбунові працювали приватні паркетна фабрика, ливарно-механічний завод та 2 млини. Але це були підприємства напівкустарного типу з незначною кількістю робітників.

У 1877 році в Здолбунові відкрили однокласне залізничне училище. Навчання в ньому здійснювалось за рахунок управління Південно-Західної залізниці. У 1886 році училище реорганізували у двокласне. 1884 року в громадському будинку відкрили двокласну школу. На утримання школи, в якій навчалися 25 хлопчиків і 2 дівчинки, громада виділяла 137 карбованців на рік. У 1905 році почала працювати церковнопарафіяльна школа, а в 1907 році відкрився громадський клуб.

У 1903 році Здолбунів віднесено до категорії заштатних міст. На центральній вулиці, що йшла від вокзалу, проклали тротуар, встановили газове освітлення. За даними на 1912 рік, на цементному заводі працювала лікарня. У 1910 році розпочинається будівництво церкви Святої Катерини та вищого залізничного училища. У 1908—1911 роках у місті налічувалося до 10 тис. жителів.

У роки Першої Світової війни на території Волинської губернії проходив Південно-Західний фронт. Війна принесла населенню розорення, безробіття. Частину устаткування цементного заводу вивезли вглиб Росії. Позбулася праці значна кількість робітників. У 1917—1920 роках Здолбунів, як і вся Україна, був ареною класової боротьби, боротьби різних політичних сил та військового протистояння. У місті швидко змінювалась влада — австро-німецької військової адміністрації, Центральної Ради УНР, Гетьманщини, Директорії УНР, Ради робітничих та солдатських депутатів. Бачив Здолбунів кінноту С. М. Будьонного і К.Є. Ворошилова, Дієву армію УНР, штаб якої на чолі з С. В. Петлюрою знаходився на залізничній станції а також єврейські погроми.

Після підписання Ризького миру урядами більшовицької Росії і Польщі землі Західної України відійшли до Польщі. У період польської адміністрації (1920—1939 роки) Здолбунів залишався типовим провінційним містечком. Спочатку він входив до складу Острозького повіту, а в 1924 році став повітовим центром Волинського воєводства. У 20-і роки XX століття Здолбунів, як і всі західноукраїнські міста, переживав економічний занепад. Зовсім не працювали цементний завод та інші підприємства. Політика великодержавного шовінізму ще більше погіршила становище трудящих. Так, у 1921 році за наказом властей було проведене масове звільнення робітників української національності. Зокрема, в Рівному і Здолбунові позбулися роботи близько 80 % залізничників-українців. Важке соціальне й економічне становище робітників стало причиною багатьох страйків у 20-х роках. Згодом виступи робітників набрали такої сили, що властям довелося йти не лише на економічні, але й на деякі політичні поступки. Зокрема, у Здолбунові в 1925 році дозволили відкрити книгарню «Відбудова», яка мала у продажу твори прогресивних письменників.

На західноукраїнських землях уряд Польщі проводив політику полонізації українців. У школах Здолбунова навчання здійснювалося переважно польською мовою. У 1928—1929 роках у місті працювали гімназія, дві семикласні, три чотирикласні, дві початкові та реміснича школи. Плата за навчання була великою, зокрема в гімназії — 30 злотих на місяць.

Після возз'єднання у вересні 1939 році західноукраїнських земель з Радянською Україною та утворення районів у тодішній Ровенській області, Здолбунів став районним центром. У місті розпочались соціалістичні перетворення.

У 1941—1944 роках місто зазнає німецько-фашистської окупації, під час якої виникає антифашистський рух опору, що діяв до дня визволення міста Радянською Армією — 2 лютого 1944 року. Окупанти зруйнували цементний завод, міську електростанцію, спалили залізничний вокзал, а також значну кількість житлових будинків та інших будівель. За роки окупації гітлерівці розстріляли 6 тисяч мешканців міста та інших громадян. Місцем розправи були обрані кар'єри цементного заводу. Тут гітлерівці стратили 4300 чоловік, серед яких все єврейське населення населення міста (спалося біля 25 осіб), а в селі Старомильську біля цвинтаря — 1700 чоловік.

У післявоєнний період Здолбунів відбудовувався і розвивався на засадах соціалістичної економіки, комплексно, відповідно до свого статусу районного центру Рівненської області. Будуються цементно-шиферний комбінат, будівельні, пластмасовий та авторемонтний заводи, «Укрцемремонт», побутові підприємства; відкриваються нові школи, лікарні, культурно-освітні заклади.

Сучасний Здолбунів — це важливий залізничний вузол Західної України, центр будівельної, металообробної та харчової промисловості регіону. У 2007 році капітально, за європейськими стандартами оновлено залізничний вокзал міста.

Міські символи

Відроджуючи минулі традиції та з нагоди відзначення 500-річчя міста, міська рада в 1997 році своїм рішенням затвердила сучасні міські символи Здолбунова (автор проектів – Ю. Терлецький). Герб: у червоному полі щита перехрещені срібні кайло, молоток та залізничний ключ; щит увінчує срібна міська корона.

Прапор: квадратне червоне полотнище, у центрі якого розміщено перехрещені білі кайло, молоток та ключ

Елементи герба символізують: кайло – назву міста, молоток і залізничний ключ – будівельну та залізничну галузі промисловості. Червона та срібна барви вказують на знаходження Здолбунова на Волині.